“Зозулька” – так, згадую, мене лагідно називала бабуся у дитинстві. Однак це значно більше, ніж зменшено-пестливе звертання. Це слово про турботу, увагу, історії загальновідомі і ті, що таємні і нікому не розказуй. Це слово про відчуття дому, тому і я назвала її так.
Це моя невелика квартира малосімейного типу у спальному районі Львова, яка, як і кожен з нас, мала в собі потенціал. Аби його реалізувати, було прийняте рішення про перепланування: так, майстри дбайливо демонтували стіну між кухнею та кімнатою і збільшили санвузол. Простір впустив багато світла, а Zozulka розкрила крила.
Я переконана, що кожне приміщення має власну вдачу. Як і з людьми, вона ховається у деталях досконалих та не дуже. Zozulka, скажімо, має геть нерівні стіни та підлогу, але з поваги до неї, та й що тут приховувати – бюджету також, було прийняте рішення не надто втручатися в цю особливість. Стіни не вирівнювали та не штукатурили, лише перефарбували.
На підлозі зберігся гарний текстурний паркет з цікавою кладкою “ялиночка” у дві дошки, який поциклювали та оновили лак. У зонах, де паркету не було, підлогу оформили кварцовим покриттям. Це дало змогу стикувати два підлогових матеріали в умовах, які створювали нерівні стіни та підлога.
Керамічну плитку для санвузла та фартуха на кухні я віднайшла на olx, так само, як і склоблоки, що дають світлу проникати у ванну кімнату та створювати на стіні тепле сонячне полотно.
Зі створеного у квартирі лише кухня й спальне ліжко, проте вони служать для простору, а не їхня новизна є центром оточення. Аби вони виглядали органічно поруч з історичними речима, виконали їх з тонованої березової фанери.
Щодня нас оточують десятки предметів. Одні існують фоном, а інші – як оповідачі історій. Zozulka наповнена саме другими, і ось що вони розповідають.
Як мій тато обідав в дитинстві та притаманно усім дітям крутився на стільчику, пам’ятає дубовий стіл з маленькою шухлядкою. Його виготовив власноруч місцевий майстер Людвіг 60 років тому. Цей стіл, що чув багато розмов та гостив різних людей, тепер має дім у мене.
Мені важливо помічати існуюче, продовжувати його життя або дарувати нове. М’яке крісло одного разу я помітила на смітнику, його каркас був міцним та придатним, довелося лише замінити наповнення та тканину оббивки. Два інших крісла родом зі Стрия впали мені в око на olx; для них я лише дошила м’які подушки. Мені складно уявити, що вони могли просто пропасти, а історія їхнього порятунку додає неповторної цінності існуванню.
Лакована шафа на ніжках пригадує, як дідусь та бабуся тішилися переїзду у довгоочікувану власну квартиру. Вона назбирала від майстрів низку компліментів, і не дарма, адже у свої понад 50 вона міцно тримається і виглядає, наче нова. Виготовлена, як і тумба у санвузлі, приблизно 1970 року на Дрогобицькому меблевому підприємстві “Карпати” Українського товариства глухих.
Світильник-куля підглядав, як дідусь різьбив дерев’яні шкатулки. І ще безліч деталей, як-от дощечки, вази, скляночки, тарілки і горщики, наповнюють простір і бережуть тепло рідних спогадів.
Це все моя Zozulka.
До / Після
